[Зач. 10.] Коли вони говорили до народу, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих;
і наклали на них руки і до в'язниці всадили до ранку; бо вже був вечір.
А багато з тих, хто слухав слово, увірували; і було число таких людей близько п'яти тисяч.
На другий день зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші, і книжники,
і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки з роду первосвященика;
і, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім'ям те робили?
Тоді Петро, ​​переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді в благодіяння людині немічному, як він видужав,
то нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім'ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп'яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.
Він є камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним і немає ні в кім іншім спасіння,
бо немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали.
[Зач. 11.] А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони були з Ісусом;
бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
кажучи: Що ми будемо робити з цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і ми не можемо того заперечити
Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонимо їм, щоб не говорили про Це Ім'я нікому з людей.
І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
Петро та Іван сказали їм у відповідь: судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?
Ми не можемо не говорити того, що бачили і чули.
А вони пригрозили їм, відпустили їх, не знайшовши нічого покарати їх, через людей, бо всі славили Бога за те, що сталося.
Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
[Зач. 12.] Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до.
Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо і землю і море і все, що в них!
Ти устами батька нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
Повстали царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
щоб зробити те, що рука Твоя й воля Твоя.
І нині, Господи, поглянь на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє,
тоді як Ти простягає руку Твою на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса.
Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю.
Люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все в них було спільне.
І апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх їх.
Не було між ними не терпів недостачі бо все, хто мав поле чи дім, продавали, приносили гроші за продане
та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, в чому хто мав потребу.
Так, Йосип, був прозваний від апостолів Варнавою, що значить - син потіхи, Левит, родом кіпрянин,
у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші і поклав до ніг апостолів.