[Зач. 51А.] А коли врятувалися ми, колишні з Павлом дізналися, що острів називається Меліта.
Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони, по причині дощ і був холод, розклали вогонь і прийняли всіх нас.
Коли Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, повисла на руці його.
Як тубільці ж угледіли висить на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік - вбивця, коли його, врятувався від моря, суд Божий не залишає жити.
Він струснув змію в огонь, ніякої шкоди не зазнав.
А вони сподівалися, що у нього буде запалення, або він раптово впаде мертвим; Коли ж довго чекали і бачачи, що не сталося з ним ніякої біди, думку змінили й казали, що він Бог.
Близько того місця знаходились, добра начальника острова, на ім'я Публія, він прийняв нас і три дні ласкаво гостив.
Батько Публія лежав, слабий на пропасницю і болем в животі; Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки свої, зцілив його.
По цій пригоді й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись
Вони нас вшанували й великими почестями від'їзді забезпечили потрібне.
Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, що зимував на острові,
і, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні.
Звідти відпливши, прибули в Рігію; і як через день повіяв південний вітер, прибули на другий день в Путеол,
де знайшли ми братів, вони упрошу пробути у них сім днів, а потім пішли до Риму.
А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппиевой площі і трьох готелів. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.
Коли ж прийшли ми в Рим, то сотник передав в'язнів воєначальнику, а Павлові дозволено жити окреме з воїном, що стеріг його.
По трьох днях Павло скликав зверхників з юдеїв коли вони зійшлися, говорив їм: Мужі брати, Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв, я в кайданах з Єрусалиму ув'язненого в руки римлян.
Вони, судів мене, хотіли звільнити, тому що немає в мені не було провини смертельної;
Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб звинуватити в чомусь оскаржити народ.
З цієї причини покликав вас, щоб побачити й порозмовляти з вами, бо то за надію Ізраїлеву залізом сим оковано.
Вони ж сказали йому: ми ні листів не отримували про тебе з Юдеї, ані жоден із братів ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось поганого.
Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш; бо відомо нам, що про це вчення всюди сперечаються.
А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло до нього в господу і він від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея і пророків.
І одні вірили в його, а інші не вірили.
Будучи в незгоді між собою, вони йшли, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю:
Піди до народу цього та й скажи: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.
Затовстіло бо серце людей цих, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб якось не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх.
А тепер нехай буде вам відомо, що послано Боже спасіння оце до поган, і почують.
Коли він сказав це, розійшлися юдеї, велику сперечаючись між собою.
І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього,
проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю.