[Зач. 50А.] Коли вирішено було плисти нам в Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові полку Августа, Юлієві.
Ми зійшли на Адрамітскій корабель і вирушили, маючи намір плисти біля місць азійських. З нами був Аристарх, Македонцем із Солуня.
На другий день ми пристали в Сидоні. Юлій, ласкаво з Павлом, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
І, вийшовши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри,
і, перепливши море, що біля Кілікії й Памфілії, прибули до Міри Лікійські.
Там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і посадив нас на нього.
Повільно плаваючи багато днів і ледь Порівнявшись з Книду, через несприятливого нам вітру, ми додолу на Кріт при Салмоні.
І коли ми насилу повз нього, прибули до одного місця, що зветься Доброю Пристані, поблизу якого знаходиться місто Ласея.
Але як часу минуло багато, і плавання було вже небезпечно, тому що минув уже й піст, то зачав Павло радити,
кажучи їм: Мужі! я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу й корабля, але й для наших душ.
Та сотник довіряв керманичу та власникові корабля, ніж тому, що Павла.
А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відправитися звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, пристані крітській, неприступній південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати.
Вітер південний повіяв, і вони, подумавши, що вже отримали бажане, й попливли поблизу Криту.
Але скоро піднявся проти нього вітер бурхливий, званий евроклідон.
Коли корабель був підхоплений, що він не міг противитись вітрові, і ми носились, віддавшись хвилях.
І наїхали ми на один острівець, що Клавдія, ми ледь могли утримати човен.
Піднявши її, стали вживати посібники та обв'язувати корабель; боявшись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.
На другий день, унаслідок сильного обуреванія, почали викидати вантаж,
а на третій ми своїми руками покидали з корабля речі.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і тривала чимала буря, то останню останню надію до нашого спасіння.
І як довго не їли, то Павло став тоді серед них і промовив: Мужі! тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
А тепер благаю вас підбадьоритися, тому що ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
Бо Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, з'явився мені в цю ніч
і сказав: «Не бійся, Павле! бо треба тобі перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою ».
Тому будьте в доброму гуморі, мужі, бо я вірую Богові, що буде так, як було мені сказано.
І ми мусимо викинутими на який-небудь острів.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились в Адріатичному морі, то десь коло півночі стали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,
І, запустивши оливницю глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, запустивши оливницю знову, знайшли п'ятнадцять сажнів.
Побоюючись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, кинули з корми чотири якоря, і очікували дня.
А коли моряки намагались утекти з корабля і човна спускали до моря, вдаючи, ніби хочуть кинути якоря з носа,
Павло сказав сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете.
Тоді вояки перерізали мотузки у човни, і вона впала.
Перед настанням дня Павло вмовляв всіх прийняти їжу, і казав: Чотирнадцятий день, як ви, в очікуванні, залишаєтеся без їжі, не вживаючи нічого.
Тому прошу вас прийняти їжу: це послужить до збереження вашого життя; бо ні в кого з вас не спаде з голови.
Промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
Тоді все підбадьорилися і, стали поживу приймати.
А всіх нас було в кораблі двісті сімдесят шість душ.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
Коли настав день, не могли розпізнати землі, а побачили затоку якусь, що має пологий берег, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
І, піднявши якорі, і повкидали до моря і, розв'язавши керма, і вітрило мале за вітром, тримали до берега.
Потрапили на косу, і корабель сів на мілину. Ніс загруз і застиг, а корми розбивалася силою хвиль.
Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб хто-небудь, поплив і не втік.
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
іншим же рятуватися хто на дошках, а хто на чому з корабля і таким чином все врятувалися на землю.