[Зач. 49.] Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
о царю! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися в усьому, в чому звинувачують мене Іудеї,
тим більше, що ти знаєш все звичаї та суперечки юдеїв. Тому прошу мене вислухати терпляче.
Життя моє змалку, що спочатку точилося серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї,
вони здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найсуворішому в нашому віросповіданні вченням.
І нині я стою перед судом за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові вдень і вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї.
Що ж? Невже ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
Правда, і я думав, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина.
Це я і робив я в Єрусалимі був владу від первосвящеників, я багатьох святих до в'язниць я замкнув, як убивали їх, я подавав на те голос;
і часто по всіх синагогах караючи їх, примушував хулити Ісуса і, в надмірній проти них люті, переслідував їх навіть по закордонних містах.
Для цих справах я йшов до Дамаску зо владою та дорученням від первосвящеників,
серед дня на дорозі побачив я, з неба світло, що перевершує сонячне сяйво, що осяяло мене та тих зі мною.
Всі ми впали на землю, і я почув голос, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле що ти Мене переслідуєш? Важко тобі йти проти рожна.
Я запитав: Хто Ти, Господи? Він сказав: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
Але встань і стань на ноги твої; бо Я для того і з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі,
позбавляючи тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю
відкрити очі їм, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими ».
Тому, о царю, я не видінню небесному,
а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всій землі юдейського та поганам проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
За це схопили мене юдеї в святині та й хотіли роздерти.
Але, отримавши допомогу від Бога, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не кажучи, крім того, що сказали Пророки й Мойсей, що це буде,
тобто що Христос постраждати, що Він перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові (юдейському) і язичникам.
Коли ж він боронився, Фест гучним голосом сказав: Дурієш ти, Павле, бо треба Велика наука доводить тебе до божевілля.
Ні, високоповажний Фест, сказав він, я не безумств, але кажу слова істини і здорового глузду.
Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не гадаю, щоб від нього було що-небудь з цього щобудь сховалось бо це не в закутку діялось це.
Чи віриш, о царю, пророкам? Знаю, що віриш.
Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене щоб я став християнином.
А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки ти, а й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як я, крім оцих ланцюгів.
Коли він сказав це, цар і намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів
і, відійшовши в сторону, говорили між собою, що ця людина нічого, вартого смерти або ланцюгів, не робить.
Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби він не вимагав суду в кесаря. Тому й зважився правитель послати його до кесаря.