А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.
Перейшовши ж ті і давши віруючим рясні настанови, прийшов в Елладу.
І прожив там три місяці. Коли ж, з нагоди обурення, зробленого проти нього юдеями, він хотів відправитися в Сирію, то йому на думку вертатись через Македонію.
Його супроводжували до Азії Сосипатр Піррів, Веріянін, із Солуня Аристарх та Секунд, і Гай Дервянин і Тимофій, а з азійців Тихик і Трохим.
Вони, пішовши вперед, очікували нас в Троаді.
А ми, після днів Опрісноків, відпливли із Филипів днів в п'ять прибутку до них у Троаду, де пробули сім днів.
[Зач. 43.] У перший же день тижня, коли учні зібралися на ламання хліба, Павло мав у наступний день, розмовляв з ними і затягнув своє слово до півночі.
У світлиці, де ми зібралися, було багато світел.
Під час тривалої бесіди Павлової один юнак, ім'ям Євтихій, який сидів на вікні, поринув у глибокий сон і, похилрзпшсь зі сну впав вниз з третього поверху, і підняли його мертвого.
Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому.
А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.
А хлопця живим привели, і зраділи немало.
Ми пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки.
Коли ж він зійшовся з нами в Ассе, то, взявши його, ми прибули в Мітілену.
І, відпливши звідти, в наступний день ми зупинилися проти Хіос, а на інший пристали до Самосу, побувавши в Трогілліі, в наступний день ми прибули до Мілету,
[Зач. 44.] Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб не баритися в Азії; бо він квапився, коли буде можливе, день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі.
А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви,
і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: ви знаєте, як я з першого дня, в який прийшов в Асію, весь час був з вами,
служив Господеві з усією покорою та багатьма слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської
як я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував й навчити навчав би вас прилюдно і по домам,
свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
І ось, нині я, звязаний духом, іду в Єрусалим, не знаючи, що там трапитись має мені,
тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене.
Але я ні на що не бачу і не дорожу своїм життям, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.
І нині, ось, я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
Тому дня сьогоднішнього вам свідкую день, що я чистий від крови всіх,
бо я не втрачав звіщати вам усю волю Божу.
Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку Він придбав Кров'ю Своєю.
Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не
Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою.
Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я три роки день і ніч безперестань навчав зо слізьми кожного з вас.
А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.
Ні срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав:
самі знаєте, що потребам моїм та потребам колишніх при мені послужили руки мої.
У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати слабких і пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: «краще від давати, ніж брати».
Сказавши це, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.
Тоді чималий плач був у всіх, і, падаючи на шию Павла, цілували його,
А найтяжче вони сумували від сказаного ним слова, що вони не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.