[Зач. 39.] перейшли Амфіполь і Аполлонию, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.
Павло, за своїм звичаєм, увійшов до них і три суботи говорив з ними з Писання,
виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, Якого я проповідую вам.
І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та до Сили, як з греків, хто поважає Бога, безліч, так і з шляхетних жінок.
А невірні юдеї були запалився горливістю і якихсь негідних людей, учинили збіговисько та й бунтували те місто, приступивши до дому Ясона, шукали їх, щоб вивести перед народу.
Як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що ці всесвітні порушники прийшли і сюди,
а Ясон прийняв їх, і всі вони надходять проти наказів кесаря ​​чинять, інший є цар Ісус.
І стривожили народ та начальників, що слухали це.
Але ці, узявши поруку з Ясона та інших, відпустили їх.
Братія відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували, чи так воно є.
І багато хто з них увірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
Як солунські юдеї довідалися, що і у Верії проповідувана Павлом слово Боже, то прийшли і туди, збуджуючи та бунтували народ.
Тоді браття негайно Павла відпустили, як до моря йшов; а Сила та Тимофій залишилися там.
А ті, що Павла проводили його до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, вирушили.
[Зач. 40А.] В очікуванні їх в Афінах Павло обурився духом при вигляді цього міста, повного ідолів.
Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо зустрічаються.
Деякі з епікурейських і стоїків сперечалися з ним; Одні говорили: «що хоче сказати оцей пустомов?», а інші: «Здається, він проповідник чужих богів», тому що він їм звіщав Ісуса і воскресіння.
[Зач. 40Б.] І, взявши його, повели в ареопаг та говорили: Чи можемо знати, що то є ця наука, яку проповідуєш ти?
Бо щось дивне ти вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що це таке?
Афіняни ж все і захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як в тому, щоб говорити або слухати що-небудь нове.
І, ставши Павло серед ареопагу, сказав: Афіняни! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, на якому написано «невідомому Богу». Через це, Якого ви, не знаючи, шануєте, я проповідую вам.
Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе
і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання і все.
Від однієї крові Він справив весь рід людський, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання,
щоб вони шукали Бога, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас:
Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: «Навіть рід ми Його».
Отож, бувши Божим тим родом, не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.
Отже, залишаючи часи незнання, Бог тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,
бо Він призначив день, в котрий судити ввесь світ через Мужа, подавши посвідчення всім, воскресивши Його з мертвих.
Почувши про воскресіння мертвих, то одні насміхатися, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом.
Так вийшов Павло з-поміж них.
А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт і жінка, ім'ям Дамара, і інші з ними.