Він у Дервію і Лістри. І ось, був там один учень, на ім'я Тимофій, однієї юдеянки, а батько греком,
Добре свідоцтво про нього брати, що були в Лістрі та в Іконії.
Павло захотів його взяти з собою; і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що був Грек.
Як міста, вони зраджували вірним постанови, які апостолів та старших у Єрусалимі.
А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
Пройшовши через Фрігію та через країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати слово в Азії.
Дійшовши до Мізії, хотіли піти в Вітінії, але їм не дозволив Дух їх.
Минувши ж Мізію, в Троаду.
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь Македонцем, просячи його і кажучи: Прийди в Македонію і допоможи нам.
Побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь покликав нас благовістити там.
Отже, відпливши з Троади, ми прямо у Самотракію, а на інший день в Неаполь,
звідти ж у Филипи, що є перше місто в тій частині Македонії. У цьому місті ми пробули кілька днів.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
І одна жінка з міста Тіятира, що звалася Лідія, купчиха кармазином, шанувала Бога; Господь же їй серце уважати, що говорив Павло.
Коли ж хрестилася вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть у мене. І переконала нас.
[Зач. 38.] І сталось, коли ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщого, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, говорячи: Оці люди - раби Бога Всевишнього, що вам провіщають дорогу спасіння.
Це вона робила багато днів. Павло, обуривсь, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї. І дух вийшов в той же час.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли їх на ринок до старших.
Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто
і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
І натовп піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них, та звеліли бити їх палицями
і, давши їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному варту пильно стерегти їх.
Отримавши такий наказ, вкинув їх до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.
А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові а ув'язнені слухали їх.
Раптом зчинився землетрус, аж основи в'язничні були захиталися повідчинялися всі двері, і кайдани з усіх поспадали.
Як прокинувся ж сторож, прокинувшись і побачивши, що двері темниці, вийнявши меч і хотів себе вбити, думаючи, що в'язні втекли.
А Павло скрикнув гучним голосом, кажучи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми тут.
Він зажадав вогню, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили,
І він вивів їх звідти й спитав: Добродії! що мені робити, щоб спастися?
Вони ж відказали: Віруй в Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і твій дім.
І Слово Господнє звіщали йому та всім, хто був у домі його.
І, взявши їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно сам і всі домашні його.
Коли ж їх привели в будинок свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що увірував у Бога.
Коли ж настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей.
Як прокинувся дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити Отож, вийдіть тепер та йдіть з миром.
А Павло відказав їм: Нас, римлян, без суду всенародно били і кинули до в'язниці, а тепер нас таємно виводять? немає, нехай прийдуть і самі виведуть нас.
Слуги донесли ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що римляни вони.
І, прийшовши, вибачилися перед ними і, вивівши, благали, щоб із міста.
Вони ж, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.