[Зач. 41.] За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив з мертвих.
Там приготували Йому вечерю, і Марта служила, і Лазар був одним з столу з Ним сіли.
Марія ж, узявши фунт нардового чистого дорогоцінного світу, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм Йому ноги і будинок пахощі мира наповнили.
Тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати:
Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздано вбогим?
Сказав же він це не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій. Він мав при собі грошовий ящик і носив те, що вкидали.
Ісус же сказав: Залишіть її вона зберегла це на день похорону заховала Мені.
Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви.
Багато юдеїв довідався, що Він там, і прийшли не тільки для Ісуса, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив з мертвих.
А первосвященики змовилися, щоб і Лазаря,
тому що заради нього багато з юдеїв приходили і вірували в Ісуса.
На другий день багато народу, що зібрався на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на молодому ослі.
А учні Його спочатку того не зрозуміли були але коли прославився Ісус, тоді згадали, що про Нього було так написано, і це вчинили Йому.
Народ, який був із Ним, свідчив, що Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.
Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
[Зач. 42.] Фарисеї тоді між собою: Бачите, що не встигаєте нічого? увесь світ услід за Ним.
Прийшли поклонитись в свято були деякі греки.
Вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: Пане нам хочеться бачити Ісуса.
Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові.
Ісус же сказав їм у відповідь: Прийшла година прославитися Синові Людському.
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то принесе багато плоду.
Люблячий душу свою погубить її, а хто ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в життя вічне.
Як хто служить Мені, хай і де Я, там і слуга Мій буде. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
Душа моя стрівожилась, і що мені казати? Отче! спаси мене від цієї години! Але на цю годину Я і прийшов.
Отче! прослав ім'я Твоє. Тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю.
Народ, що стояв і почув, говорив: це грім; а інші казали: Це Ангол Йому.
Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас.
Тепер суд цьому світові; Князь світу цього буде вигнаний звідси.
І, як буду піднесений від землі, всіх притягну до себе.
Він це говорив, щоб зазначити, якою смертю має вмерти.
А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син Людський?
Тоді Ісус сказав їм: ще на час світло з вами; Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула А хто в темряві ходить, не знає, куди йде.
[Зач. 43.] Доки світло з вами, віруйте в світло, щоб синами світла. Сказавши це, Ісус відійшов, і сховався від них.
Хоч стільки ознак зробив перед ними, і вони не вірували в Нього,
щоб збулося слово пророка Ісаї, який провіщав: хто повірив тому, що почув від нас? і над ким відкривалось рамено Господнє?
Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:
Заслїпив очі свої та закаменив серце, щоб очима не бачили, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх.
Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього.
Однако ж з князїв многі увірували в Нього; але заради фарисеїв не сповідувати, щоб не вигнано їх із синагоги,
Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
А Ісус підняв голос і сказав: Хто вірує в Мене, не в Мене вірує, але в Того, Хто послав Мене.
А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
Я світло на світ прибуло, щоб кожен, хто вірує в Мене не залишався у темряві.
І якщо хто почує Мої слова і не повірить, Я не суджу, бо Я прийшов не судити світ, але врятувати світ.
Цурається Мене, і Моїх слів не приймає має для себе суддю: слово, яке Я говорив, воно буде судити його в останній день.
Бо я не від Себе; послав Мене Отець, Він дав Мені заповідь, що сказати і що говорити.
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, говорю, як Отець Мені розповідав.